Шановні працівники організацій і установ фізичної культури і спорту, комунальних закладів, громадських організацій, тренери, спортсмени, ветерани та шанувальники спорту!
Щиро вітаю всіх Вас з Днем фізичної культури і спорту України!
Важко переоцінити значення фізичної культури у повсякденному житті, адже школа спорту культивує в людині життєво необхідні якості – вміння чітко формулювати ціль та послідовно її досягати, шляхетність, ефективна співпраця в команді, вміння підкорювати власний інтерес загальній меті.
Київ має міцні спортивні традиції. Чимало наших земляків домоглися високих результатів і на світових аренах. Вагомі спортивні досягнення – яскраве підтвердження статусу фізичної культури і спорту в Києві, а головне – це добрий приклад для спортсменів-початківців, які приймають естафету з рук майстрів.
Користуючись нагодою, висловлюю глибоку вдячність вам, шановні спортсмени, наставники, ветерани, за примноження переможних традицій і спортивної слави нашого рідного міста.
Бажаю всім тренерам і наставникам талановитих, наполегливих учнів, ще більше перемог та злетів, гарних уболівальників та усіляких життєвих гараздів. Ви з честю продовжуєте традиції з виховання фізично загартованого та здорового молодого покоління, адже фізичне виховання – це здоров’я нації.
Зичу спортсменам наполегливості і наснаги, удачі та підкорення нових спортивних висот, вдалих стартів і перемог в ім’я процвітання України! Нехай Ваш приклад буде поштовхом для масового розвитку фізкультури і спорту, взірцем для юних жителів Києва.
Ми пишаємося Вашими досягненнями.
Нехай принципи олімпійського руху: «Швидше, вище, сильніше!» супроводжують вас скрізь і завжди!
Федерація легкої атлетики міста Києва висловлює вдячність голові Київської міської державної адміністрації – Віталію Володимировичу Кличко та Департаменту молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) в особі директорки – Юлії Хан, за те, що навіть у такий складний для нашої країни час, ви зуміли знайти можливість та фінансування, для відзначення стипендіями видатних спортсменів міста Києва за їхні професійні здобутки. Це чудова мотивація та підтримка для наших чемпіонів, для того щоб і надалі виборювати перемоги на спортивному фронті для нашого міста та всієї України.
Нагадаємо, що у 2022 році стипендію голови Київської міської державної адміністрації отримують члени збірної команди Києва з легкої атлетики, які взяли участь в Олімпійських іграх у Токіо: Геращенко Ірина (стрибок у висоту, 4 місце ОІ) та Левченко Юлія (стрибок у висоту, 8 місце ОІ).
ФЛАУ починає прийом анкет від легкоатлетів і легкоатлеток, які б хотіли стати членами Комітету атлетів ФЛАУ. Обиратимуть їх шляхом анонімного голосування. Як і де саме воно відбуватиметься, ми повідомимо найближчими днями.
«Цього року на чемпіонаті України влітку учасники мали обрати новий склад Комітету атлетів ФЛАУ, проте через війну змагання були перенесені. А з ними перенесені й вибори, – говорить голова Комітету атлетів ФЛАУ Наталія Добринська. – Цього року у нас немає стільки часу на прийом заявок від кандидатів, як було зазвичай. Ми змушені робити все у стислі строки. Але ми просимо всіх активних спортсменів, кому не байдужа доля нашого виду спорту й хто відповідає вимогам, надсилати ваші заявки, а тих, хто голосуватиме, – робити це активно й вдумливо. Адже люди, яких ви оберете зараз, будуть вашим голосом у керівних органах федерації на найближчі чотири роки.
Наразі ми ще визначаємо місце й метод голосування, адже хочемо дати можливість зробити свій вибір якомога більшій кількості легкоатлетів-членів збірної команди України. Але прийом анкет від кандидатів відкриваємо вже зараз».
Комітет атлетів ФЛАУ складатиметься з 11 осіб, мінімум дев’ять з яких є активними атлетами/атлетками й відповідають усім зазначеним нижче вимогам.
23 серпня, на 85-му році життя перестало битися серце багаторічного голови суддівської колегії міста Києва, члена Виконкому ФЛАК Дмитра Миколайовича Нікітенка…
Федерація легкої атлетики міста Києва висловлює щире співчуття рідним та близьким Дмитра Миколайовича.
Всі охочі матеріально допомогти родині Дмитра Миколайовича можуть це зробити, переказавши кошти на картковий рахунок його дружини Ольги Ісааківни Нікітенко: 5168 7573 7698 9945 (Приватбанк).
Прощання з Дмитром Миколайовичем відбудеться у середу, 24 серпня об 11:00 у крематорії Байкового кладовища за адресою: м. Київ, вул. Байкова 16.
Yaroslava Mahuchikh, European championships Munich 2022. Photo (C) Simon Hofmann | European Athletics via Getty Images
Фінал жіночих стрибків у висоту на мультиспортивному чемпіонаті Європи був останнім для нашої легкоатлетичної збірної. З трьох українок, котрі змагалися в секторі, на п’єдестал вдалося піднятися лише Ярославі Магучіх, але одразу на його найвищу сходинку. Зважаючи на тривалі традиції України в цьому секторі на світовій арені протягом десятиліть, фраза «УКРАЇНА ВИГРАЛА ПЕРШЕ ЗОЛОТО З ЖІНОЧИХ СТРИБКІВ У ВИСОТУ НА ЧЕМПІОНАТАХ ЄВРОПИ» звучить дещо нелогічно, але є істинною. Цікаво, що представниця Чорногорії Марія Вуковіч, котра посіла друге місце, та юна сербка Ангеліна Топіч, яка виборола бронзу, також завоювали перші нагороди континентальної першості з даної дисципліни для своїх країн.
І нехай Ярославині 195см – це найнижчий показник переможниці жіночих стрибків у висоту на чемпіонатах Європи від 1974 року, коли Розмарі Акерман для тріумфу вистачило такої ж висоти, це в жодному разі не применшує значимості золота, здобутого дніпрянкою на Олімпійському стадіоні Мюнхена. До речі, сьогодні чемпіонка та віце-чемпіонка Європи закінчили змагання з однаковим результатом всьоме в історії. Та навіть якщо вихованка Тетяни Степанової і перемогла чорногорку лише за меншою кількістю невдалих спроб, найголовніше, що саме українка виявилася сильнішою і стійкішою.
До того ж, Ярослава Магучіх стала єдиною висотницею Старого Континенту, в активі якої перемоги на усіх європершостях. Якщо дотепер в колекції 20-річної українки вже були золоті медалі юнацького, юніорського та молодіжного чемпіонатів Європи, а також чемпіонату Європи в приміщенні, то сьогодні Магучіх зібрала повну золоту колекцію, вигравши і дорослий чемпіонат. Краще за американське “Mission is completed” і не скажеш.
Найкоротший аналіз: «Я щаслива!» – сміється Ярослава Магучіх, ділячись враженнями від перемоги. – Перша медаль дорослого літнього чемпіонату Європи – це круто. Сьогодні я присвячую цю перемогу кожному Українцеві, всім захисникам нашої держави й нашій подрузі по сектору Каті Табашник, мама якої в день нашої кваліфікації загинула в Харкові від ворожої ракети.
Враховуючи нових конкуренток в секторі, які були налаштування на сьогоднішній фінал, і чи все вдалося втілити?
Фізично я почувалася чудово. З самого дитинства ми з тренером проговорюємо перед стартом, що потрібно серйозно налаштовуватися на кожну висоту, не зважаючи ні на що, і не озираючись на суперниць. Цим правилом ми користувалися, рухаючись крок за кроком усієї кар’єрою. Я вже вигравала Чемпіонати Європи U18, U20 та U23, і ось сьогодні нарешті мені підкорився й дорослий чемпіонат.
Щодо результату, то, звичайно, я налаштовувалася стрибати куди вище. На 197 щось «зламалося», і я почала припускатися технічних помилок. Аналізувати та виправляти їх ми вже будемо разом з тренером, аби на двох стартах Діамантової Ліги, котрі залишися в моєму календарі нинішнього сезону, показати саме той результат, на який я готова.
Фінал жіночих стрибків у висоту був останнім для української збірної. На трибунах тебе підтримувала ледь не вся команда…
Я відчувала цю шалену підтримку. Тим паче, що серед вболівальників на стадіоні були мої мама, сестра і племінниця. Як же це було важливо – не розчарувати їх, не засмутити! Та й вся Україна небезпідставно чекала від мене лише золотої нагороди. Я просто не мала права програти. Я щиро вірю, що ця моя перемога стане нехай невеличким, але все ж таки внеском у нашу загальну перемогу над ворогом. Ми – українці – сильні й незламні. Ми всіх переможемо! Слава Україні!
Фото (с)Alexander Hassenstein/Getty Images for European Athletics
У кваліфікації зі стрибків з жердиною і Яна Гладійчук, і Марина Килипко мали хороші шанси пройти далі. Обидві атлетки прагнули цього, особливо після не надто вдалого виступу на чемпіонаті світу в Юджині. Але для обох висота 4.40 м цього дня стала нездоланною. При тому що і Яна, й Марина у заключній спробі були близькими до її подолання, змагання вони завершили з результатом 4.25 м.
Попри те, що для обох спортсменок шлях на чемпіонат Європи виявився нелегким через проблеми з транспортуванням жердин, жодна з них не списувала невдачу на це. А після змагань Килипко й Гладійчук зізналися, що найбільшим бажанням для них є повернення додому й зустріч з рідними.
«Схоже, мені знову не вистачило спроби. Але щоб такого не було, потрібно бути краще готовою. Лише це підвело сьогодні, – говорить Яна Гладійчук. – Професіоналізм полягає саме в тому, щоб уміти збиратися. Але десь розумієш, що сезон уже досить довгий, багато турнірів позаду, на кожних з них ти викладаєшся. Десь трішки не вистачало коректив тренера, адже цього разу я без нього. Ще й перед цим був дуже невдалий чемпіонат світу, коли загубилися жердини і я впродовж двох місяців залишалася без них. Можна сказати, тоді мій чемпіонат у Юджині й закінчився.
Якраз через проблеми з транспортуванням жердин авіалініями цього разу вирішили не ризикувати й поїхати наземним транспортом. Тим більше до Мюнхена здебільшого літають маленькі літаки. Таких, якими б можна було їх доставити, було лише два рейси. Але навіть так без пригод не обійшлося.
З трьох спроб мені не вдалося влізти з жердинами в потяг у Польщі. Після цього ми просто сіли з тренером на пероні й так просиділи години дві, а потім вирішили їхати машиною до німецького кордону. Там мені дуже допомогли атлети з німецької організації Athletes for Ukraine – мене зустріли мінібусом і відвезли в Мюнхен. Так, дорога була не надто легкою, але це краще, ніж загубити жердини знову.
Що відчувала після заключної спроби? Розпач. Був хороший стрибок, я навіть не зрозуміла, в який момент доторкнулася планки, що вона впала. Потрібно буде передивитися повтор.
Цього сезону в мене ще є старти й високого, й середнього рівнів. Поки що не вирішили, які з них оберемо, але ще десь упродовж місяця позмагаюся, адже форма ще є, як і відчуття нереалізованості. А після того спробую поїхати додому, адже вже дуже давно там не була й безмежно сильно хочу побачити сім’ю».
