Федерація легкої атлетики міста Києва звернулась до ФЛАУ з пропозицією провести чемпіонат України з легкої атлетики серед дорослих та молоді та чемпіонат України з багатоборства серед дорослих та молоді 26-27 серпня 2020 року на НСК «Олімпійський».
ФЛАК зобов’язується провести перемовини з керівництвом НСК «Олімпійський» щодо надання стадіону на безоплатній основі або за мінімальним тарифом, розмістити учасників змагань в готелях, забезпечити змагання обладнанням та місцевими суддями.
У зв’язку з непростою епідеміологічною ситуацією в Україні та складною логістикою в регіонах, місто Київ та НСК «Олімпійський» є найбільш зручним місцем для проведення національного чемпіонату з легкої атлетики на найвищому організаційному рівні.
31 травня святкує свій день народження генеральний секретар федерації легкої атлетики міста Києва, директор ДЮСШ «Старт» Юрій Олександрович Кострицький!
Прийміть сердечні поздоровлення і найкращі побажання з нагоди Вашого Дня народження, від душі зичимо радості від кожного дня та плідної роботи з розвитку легкої атлетики в місті Києві!
За своє довге життя він витерпів чимало. Розкуркулення сім’ї, голод 1933 року і німецьку окупацію, під час якої його за звинувачення в крадіжці карабіна ледь не розстріляли. Після війни лікарі поставили українцеві невблаганний діагноз – порок серця. Але після всіх цих поневірянь Віктор Цибуленко виступив на трьох Олімпіадах, виграв золоту і бронзову олімпійські медалі і ще понад півстоліття відпрацював на український спорт. Максим Розенко спілкувався з олімпійським чемпіоном Риму-1960 у 2012 році. Рік потому Віктор Сергійович пішов у кращий світ. Але його нетривіальна історія не має терміну давності.
Маленьке куркульне кодло
«У 1933 році сім’я переселилася з села Веприк Фастівського району до Києва. Тато розкуркулили в 1931 році. Батьки уявляли, яка доля їх чекає як куркулів. Тому втекли до Києва. Залишили мене під опікою бабусі. Коли бійці з органів прийшли забирати наше добро, я був немовлям. Лежав в колясці. Бабуся мені потім розповідала, що, показавши на коляску, один з бійців запропонував втопити «маленьке куркульне кодло». Бабка заголосила, мовляв, чим немовля винне, і швидко втікла з коляскою. Якийсь час мене ховали у сусідів. Коли все заспокоїлося, батьки мене забрали», – згадував Віктор Сергійович.
У «куркулів» Цибуленко було 20 соток землі, гарні коні, які померли через три місяці, після того, як їх забрали в колгосп.
«Батя коней вівсом годував, а в колгоспі їм давали хтозна-що. Коли виріс, питав у тата, чому він не передбачав ситуацію і не записався в колгосп. Батько у відповідь тільки іронічно розводив руками: «Думаєш, мене туди запрошували?! Такі «куркулі» в колгоспі були не потрібні», – пояснював Цибуленко.
Під час голоду в 1933 році майбутньому олімпійському чемпіону пощастило набагато більше, ніж більшості його односельчан.
«У нас тоді чимало народу вимерло з голоду. Мені пощастило – у бабки льох був в хаті, на відміну від більшості односельчан. До нього продзагони не дісталися. Ось ми з нею на картоплі, яка в тому льосі зберігалася, і пережили голод», – зізнавався Віктор Сергійович.
Аеродром
Коли почалася війна, Цибуленко-старшого мобілізували, українець охороняв у Києві аеродром, який було розташовано в Святошині.
«Час був страшний – німці швидко просувалися вперед, у Червоної армії було порушено зв’язок, а під Києвом оточили п’ять радянських армій. Про багатьох наших солдат командування просто забуло. Батько зайшов на зміну. З ручним кулеметом охороняв спорожнілий аеродром в Святошині. Минула доба – його ніхто не міняє. Батя лишається на варті. Проходить друга доба – зміни немає. На третю добу повз аеродрому пробігає якийсь старшина. Батько кричить йому, мовляв, не знаєш, чому мене не змінюють. Старшина на нього дивно дивиться: яка зміна, німці в Києві, дуй звідси, та швидше. Батя дочекався темряви і махнув до нас в село. Розібрав ручний кулемет, змастив його і сховав подалі в погребі. Спочатку думав до наших йти, потім з’ясував, що вермахт вже просунувся далеко вперед. Так і залишився в селі. А ми з мамою в Веприк повернулися ще на самому початку війни», – згадував Віктор Сергійович.
Батько олімпійського чемпіона Рима-1960 по греко-римської боротьби Івана Богдана під час німецької окупації працював бургомістром району, в який входили 11 сіл у Миколаївській області. А батька Цибуленко германці призначили керувати колгоспом, в якому змінили тільки назву.
«Староста спочатку сам до тата прийшов. Мовляв, Сергію, ти мужик розумний і господар, візьмися за колгосп. Батько відмовився. Тоді староста пішов до бургомістра, йому нашептав, німці викликали тата і вже в наказовому порядку затвердили на цій посаді. Довелося батькові керувати. П’ятеро чоловіків з нашого села пішли працювати поліцаями. Лінтюхи-хлопці – до війни більше пиячили, ніж працювали. Потім їх майже всіх партизани зловили і розстріляли – тільки один встиг втекти разом з німцями», – розповідав Віктор Сергійович.
Під час окупації намагалися організувати школу, але як дізналися, що там буде релігієзнавство, ніхто вивчати закон Божий не захотів – всі були атеїстами. Хоча я хрещений – мати в тиху похрестила. У нас в селі взагалі до революції була розкішна церква. Коли дзвонили в дзвони, в Києві чутно було. Але вже за радянської влади церкву розібрали, зробили з неї склад. А потім склад спалили. Тільки вже в наші часи в селі нову церкву побудували.
Після повернення Червоної армії довелося пройти перевірку в органах і Цибуленку-старшому.
«Батька викликали в НКВС, опитали, складу злочинів не знайшли. Тато про наших односельців дбав. Коли дівчат до Німеччини забирали, їздив відбивати їх до Фастова. 48-річного батька повторно забрали в армію, в обоз. Повернувся в село в 1945 році контуженим і напівсліпим», – пригадував олімпійський чемпіон.
Під час окупації Цибуленко був підлітком, але той суворий час запам’ятав на все життя.
«Бургомістром в нашому районі був німець Вітте, він керував 10 селами. Вітте прокидався о п’ятій ранку, в його розпорядженні була тачанка з кулеметом і прислуга. І п’ять великих вишневих палиць. Цими палицями він піднімав людей на роботу – це я своїми очима не раз бачив. Якщо о п’ятій ранку в хаті вогник не горів, димар не парував, він заскакував в цю хату і будив людей палицею – суворий був мужик. І, знаєте, під час окупації врожаї були хороші. Вітте, до речі, чомусь жорстко не контролював селян. Наприклад, люди їхали з поля, по шляху однієї господині кинув мішок з зерном, другий, третій. Але в цей же час «колгоспна комора» була доверху насипана зерном. Думаю, бургомістр знав, що в разі чого дасть розпорядження, і селяни з дворів підвезуть стільки зерна, скільки потрібно – у людей його було досить», – згадував Віктор Сергійович.
Шибениця
Німецький бургомістр оригінально боровся з крадіжками.
«Якось засіяли кавунами поле. Коли плоди почали дозрівати, селяни стали споруджувати біля баштану комору для сторожа. Вітте, коли побачив, здивувався. Розпорядився замість неї звести шибеницю з двома мотузками і петлями. Сказав, що це подіє краще, ніж сторож. Один лише мужик на кавуни зазіхнув, Вітте його власноруч підстрелив – поранив у ноги. І все: баштан стали обходити десятою дорогою», – стверджував олімпійський чемпіон.
Неприємностей з німцями Цибуленко не уникнув – його ледь не розстріляли. Помилково.
«У нас в селі німці мало стояли – село з усіх боків оточене лісом. Але неприємні прецеденти з ними були. Якось приїхали у Веприк двоє німецьких солдатів з Фастова заготовлювати сіно. Попутно по хатах пройшлися – знімали «данину». Ходили, кричали «яйко, млєко». А перед тим, як збирати яйця, не побоялися залишити у нас в сараї свою амуніцію і один карабін. Минуло півгодини, як в село нагрянула німецька жандармерія. І до нас завітали. Зайшли в сарай, побачили форму і карабін, сплеснули руками. Благо, мати німецьку мову трохи знала, стала пояснювати, що двоє солдатів в селі зараз яйця збирають. Жандармерія форму і карабін забрала з собою.
Коли «перші» німці повернулися і побачили, що немає форми і карабіна, відразу поставили мене до стінки – подумали, що це я вкрав амуніцію і зброю. Запам’ятав, що до нас солдати поверталися задоволені, з повними касками яєць. Але як побачили, що немає форми і карабіна, моментально розлютилися. Відразу за сорочку, і до стінки сараю – з криками «партизан». Мені тоді лише 11 років виповнилось, але на вигляд можна було і 15 дати – високим хлопцем був. Мати впала на коліна, заверещала, мовляв, жандармерія була, вона все і забрала, в Фастові все повернуть. Німці повірили. Але я після того випадку, щойно німці у нас в селі з’являлися, намагався кудись втекти», – згадував Віктор Сергійович.
Партизанський рух олімпійський чемпіон оцінював неоднозначно.
«Пам’ятаю, що в трьох кілометрах від села був млин, партизани туди приїжджали за борошном. Жили вони на вовчому болоті в землянках. Іноді грабували колгоспну комору. Чим ще займалися, не знаю. У Веприку партизанських актів не було – від села далеко до шосейної дороги. Та й там, по суті, і не було чого робити, окрім як пиячити і сидіти в землянках. Коли підійшла Червона армія, німці кидали зброю і відступали в ліс. Потім виходили з лісу і здавалися. Щоправда, під Житомиром організували щільну оборону. Але наші серйозно «бахнули» і германці масово побігли.
В цілому ж все вийшло дуже трагічно: у нас в селі не було родини, яка не постраждала від війни. У деяких сім’ях на трьох похоронки приходили – на батька і двох синів. Веприк – велике село, до війни було півтори тисячі дворів (зараз у Веприку прожив близько 1000 людей – прим. М.Р.). Після війни встановили меморіал з іменами загиблих. Список величезний. Коли село звільнили, була мрія втекти на фронт. На той час сніжки на 60 метрів кидав. Мріяв зі своїх окопів прямо в німецькі кидати гранати», – згадував Цибуленко.
Після війни у Віктора Цибуленка було славне спортивне майбутнє, яке увінчала золота олімпійська медаль. Гранати українець кидав лише на змаганнях. Причому робив це непогано – на відкритті київського стадіону СКА 1 травня 1951 року метнув гранату на 89,39 метра. Це був рекорд СРСР, який за наступні 40 років існування країни ніхто так і не побив.
Особиста справа:
Віктор Цибуленко. Народився 13 липня 1930 року в селі Веприк Фастівського району Київської області. Заслужений майстер спорту СРСР з легкої атлетики (1956). Олімпійський чемпіон Рима-1960 (метнув спис на 84,64 метра). Бронзовий призер Олімпійських ігор в Мельбурні-1956. П’ятиразовий чемпіон СРСР (1952, 1955-1957, 1959). Чемпіон світу серед ветеранів (1994). Переможець номінації НОК України «Спортивна слава України» (2009). Помер 19 жовтня 2013 року.
Федерація легкої атлетики міста Києва вітає свого віце-президента, Заслуженого працівника фізичної культури і спорту України, директора СДЮШОР №6 з днем народження!
Бажаємо Вам міцного здоров’я, радості, добра, благополуччя й гарного настрою!
Нехай Ваше життя буде щасливим, кожний новий день наповнюють тільки успішні справи, радісні й приємні події!
На шляху успіху нехай завжди надійним тилом буде підтримка близьких Вам людей!
Федерація легкої атлетики міста Києва сердечно вітає свого першого віце-президента, члена виконкому КМВ НОК України, директора Київської міської школи вищої спортивної майстерності Євгена Анатолійовича Резанова з 50-ти річчям!
Хай завжди Вас оточує людська теплота, прихильність друзів та радість успіхів у житті, а доля подарує багато світлих літ у мирі, щасті, добробуті!
Міцного Вам здоров’я, широкого життєвого шляху та плідної роботи на благо спортивної громади нашого міста та держави.
Федерація легкої атлетики міста Києва вітає чемпіонку Олімпійських ігор зі стрибків у довжину, дворазову чемпіонку Європи з легкої атлетики Віру Крепкіну з днем народження!
Віра Самуїлівна Крепкіна – чемпіонка Олімпійських ігор та дворазова чемпіонка Європи з легкої атлетики зі стрибків у довжину. В 1960 році на XVII Олімпійських іграх у Римі вона здобула першу золоту медаль для збірної СРСР. Після 16 років виснажливої роботи у великому спорті Віра Самуїлівна пішла працювати дитячим тренером ДЮСШ «Локомотив», де займалися вихованці сирітського інтернату. Пам’ятаючи важке та бідне дитинство, олімпійська чемпіонка присвятила своє життя допомозі знедоленим дітям. Спільно зі своїм чоловіком вони виховували дітлахів, допомагали їм вступити до інститутів, отримати роботу, влаштувати життя.
Нехай кожен день наповнює серце й душу вірою, надією та любов’ю, а привітна та щедра доля сприяє здійсненню всіх заповітних мрій та найважливіших планів. Зичимо Вам міцного здоров’я, щастя, родинного благополуччя, достатку, нових успіхів і незгасної енергії у плідній праці.
За поданням Легкої атлетики України Президент України своїм Указом №138/2020 «Про призначення стипендій Президента України для видатних та молодих і перспективних спортсменів України з олімпійських видів спорту та їх тренерів» призначив стипендії Президента України видатним спортсменам України з олімпійських видів спорту та їх тренерам, зокрема з легкої атлетики:
ЛЕВЧЕНКО Юлії Андріївні – чемпіонці Європи 2019 року серед молоді, у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;
ПУСТОВОЙТ Ірині Григорівні – тренеру чемпіонки Європи серед молоді Левченко Ю.А., у розмірі 3 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;
Зазначимо, що прожитковий мінімум для працездатних осіб складає: з 1 січня 2020 року – 2102 гривні, з 1 липня – 2197 гривень, з 1 грудня – 2270 гривень.
31 травня святкує свій день народження генеральний секретар федерації легкої атлетики міста Києва, директор ДЮСШ «Старт» Юрій Олександрович Кострицький!
Федерація легкої атлетики міста Києва вітає свого віце-президента, Заслуженого працівника фізичної культури і спорту України, директора СДЮШОР №6 з днем народження!
