Навчаючись у дев’ятому класі однієї зі шкіл Вишневого, Віктор Солянов брав участь у районних змаганнях школярів. Тоді він став четвертим зі стрибків у довжину, програвши трійці призерів буквально кілька сантиметрів. Це так зачепило атлета, що він пообіцяв вчителю фізкультури наступного року виграти не лише зі стрибків у довжину, а й з бігу.
Солянов знайшов спортивну школу і прийшов туди з метою стрибати в довжину, проте тренерка наполягала на бар’єрному бігу. Кілька разів Віктору навіть вдалося уникнути цієї дистанції на змаганнях, але все ж вирішив піти на зустріч своїй наставниці і таки спробувати. Тоді він навіть подумати не міг, що саме у цій дисципліні стане одним з лідерів в Україні, візьме участь у молодіжному чемпіонаті Європи і виконає норматив для участі вже в дорослому чемпіонаті континенту в приміщенні. І цей шлях він пройде разом зі своєю тренеркою Оленою Голуб.
– Я прийшов у спортивну школу 28 серпня 2012 року. Цю дату пам’ятаю до сьогодні. Я не думав, що поєднаю своє життя зі спортом. Займався малюванням і планував стати архітектором. Але все змінилося, – пригадує Віктор Солянов. – Коли почав займатися легкою атлетикою, у мене горіли очі. Насправді, якби не моя тренерка, я б давно міг все закинути. Але вона мене надихає, дає мотивацію. Вона вірить у мене більше, ніж я сам. Без неї я ніхто. Все, що показую, завдяки тому, що вона мене цьому навчила. Звісно, я і сам багато читаю. Зараз є дуже багато аналізів і розкладок забігів після чемпіонатів світу, їх теж вивчаю. Але тренера це не замінить.
10 лютого Віктор Солянов став чемпіоном України з бігу на 60 метрів з бар’єрами в приміщенні, виконав норматив для участі в чемпіонаті Європи в приміщенні і встановив новий особистий рекорд – 7.83 с.
– У такі моменти думаєш про те, що було за останні роки, як ти тренувався, скільки всього класного було в житті, але все зводиться до того, що ми живемо одним моментом. І він зараз, – сказав Віктор Солянов після фінішу. – Сьогоднішній вечір я прокайфую, а завтра знову почну працювати в звичному режимі і тренуватимуся далі, адже варто дати слабинку – і тебе наздоженуть. У нас є сильні молоді хлопці, і мені не хочеться відставати. Навпаки, хочеться бігти все швидше, ставати як мінімум кращим, ніж був учора.
Завдання виконати норматив на чемпіонат Європи в приміщенні перед собою ставили?
Так, заданням якраз і було виконати норматив. Він весь час був поряд, але при цьому ніяк мені не вдавався. Тому дуже чекав на ці змагання. І коли у кваліфікації пробіг за 8.00 секунд, було складно психологічно. Не було відчуття змагань. Можливо, зіграла роль важка дорога. Але на фінал зміг себе завести.
Допомогло і те, що була конкуренція. Приїхали атлети з Туреччини, особисті рекорди яких вищі, ніж був у мене. Це дало поштовх. До того ж я вже зустрічався з Мікдатом Севлером на змаганнях. Тоді він мене випередив, і хотілося взяти у нього реванш, але він зробив фальстарт. Та я думаю, якщо ти готовий, то тобі нічого не завадить.
Насправді, здавалося, що біг не дуже швидко, але коли побачив результат на табло… Пристойно скинув зі свого особистого рекорду. Сім сотих для бар’єрів – це досить багато. Ми розраховували на 7.85 с, а вийшло навіть швидше. Звісно, шкода, що було багато фальстартів, це збиває. Проте завдання я все одно виконав.
Що далі плануєте в зимовому сезоні?
Хотілося б виконати норматив міжнародника, 7.75, але не будемо загадувати. Натомість будемо намагатися це зробити. Попереду чемпіонат Європи в Торуні, а до цього, у лютому, Меморіал Батруха і Юшка в Києві. Ми любимо ці змагання, вони задумувалися в першу чергу саме для бар’єристів, там приємна атмосфера.
Ви з кожним сезоном поліпшуєте особисті рекорди. В чому секрет такої стабільності?
Насправді, минулого року мені не вдалося цього зробити. Я живу у Вишневому, у нас немає стадіону, тому коли почався карантин, я півтора місяці був удома, бігав у полі по виїждженій трактором дорозі. Тренувати бар’єри можливості не було, тому сезон вийшов невдалим. Це було вперше, коли я влітку не зміг поліпшити особистий рекорд.
Але після цього ми заклали хорошу базу. Восени нам організували збори, які були потрібні. Це дуже допомогло. Дорога з дому до манежу у мене займає 1:45-1:55 години в один бік і мені не завжди вдається робити по два тренування на день. Це трішки заважає. А на зборах ми все, що запланували, змогли зробити.
Зараз я дуже добре налаштований. Хочеться ще більше пірнати в підготовку і влітку показувати швидкі секунди, відбиратися на пристойні змагання і швидко там бігти. Я завжди ставлю мету все вище і вище, щоб можна було до неї тягнутися.