Фінал жіночих стрибків у висоту на мультиспортивному чемпіонаті Європи був останнім для нашої легкоатлетичної збірної. З трьох українок, котрі змагалися в секторі, на п’єдестал вдалося піднятися лише Ярославі Магучіх, але одразу на його найвищу сходинку. Зважаючи на тривалі традиції України в цьому секторі на світовій арені протягом десятиліть, фраза «УКРАЇНА ВИГРАЛА ПЕРШЕ ЗОЛОТО З ЖІНОЧИХ СТРИБКІВ У ВИСОТУ НА ЧЕМПІОНАТАХ ЄВРОПИ» звучить дещо нелогічно, але є істинною. Цікаво, що представниця Чорногорії Марія Вуковіч, котра посіла друге місце, та юна сербка Ангеліна Топіч, яка виборола бронзу, також завоювали перші нагороди континентальної першості з даної дисципліни для своїх країн.
І нехай Ярославині 195см – це найнижчий показник переможниці жіночих стрибків у висоту на чемпіонатах Європи від 1974 року, коли Розмарі Акерман для тріумфу вистачило такої ж висоти, це в жодному разі не применшує значимості золота, здобутого дніпрянкою на Олімпійському стадіоні Мюнхена. До речі, сьогодні чемпіонка та віце-чемпіонка Європи закінчили змагання з однаковим результатом всьоме в історії. Та навіть якщо вихованка Тетяни Степанової і перемогла чорногорку лише за меншою кількістю невдалих спроб, найголовніше, що саме українка виявилася сильнішою і стійкішою.
До того ж, Ярослава Магучіх стала єдиною висотницею Старого Континенту, в активі якої перемоги на усіх європершостях. Якщо дотепер в колекції 20-річної українки вже були золоті медалі юнацького, юніорського та молодіжного чемпіонатів Європи, а також чемпіонату Європи в приміщенні, то сьогодні Магучіх зібрала повну золоту колекцію, вигравши і дорослий чемпіонат. Краще за американське “Mission is completed” і не скажеш.
Найкоротший аналіз: «Я щаслива!» – сміється Ярослава Магучіх, ділячись враженнями від перемоги. – Перша медаль дорослого літнього чемпіонату Європи – це круто. Сьогодні я присвячую цю перемогу кожному Українцеві, всім захисникам нашої держави й нашій подрузі по сектору Каті Табашник, мама якої в день нашої кваліфікації загинула в Харкові від ворожої ракети.
Враховуючи нових конкуренток в секторі, які були налаштування на сьогоднішній фінал, і чи все вдалося втілити?
Фізично я почувалася чудово. З самого дитинства ми з тренером проговорюємо перед стартом, що потрібно серйозно налаштовуватися на кожну висоту, не зважаючи ні на що, і не озираючись на суперниць. Цим правилом ми користувалися, рухаючись крок за кроком усієї кар’єрою. Я вже вигравала Чемпіонати Європи U18, U20 та U23, і ось сьогодні нарешті мені підкорився й дорослий чемпіонат.
Щодо результату, то, звичайно, я налаштовувалася стрибати куди вище. На 197 щось «зламалося», і я почала припускатися технічних помилок. Аналізувати та виправляти їх ми вже будемо разом з тренером, аби на двох стартах Діамантової Ліги, котрі залишися в моєму календарі нинішнього сезону, показати саме той результат, на який я готова.
Фінал жіночих стрибків у висоту був останнім для української збірної. На трибунах тебе підтримувала ледь не вся команда…
Я відчувала цю шалену підтримку. Тим паче, що серед вболівальників на стадіоні були мої мама, сестра і племінниця. Як же це було важливо – не розчарувати їх, не засмутити! Та й вся Україна небезпідставно чекала від мене лише золотої нагороди. Я просто не мала права програти. Я щиро вірю, що ця моя перемога стане нехай невеличким, але все ж таки внеском у нашу загальну перемогу над ворогом. Ми – українці – сильні й незламні. Ми всіх переможемо! Слава Україні!
